Приснився мені такий гарний і на дивина такий близький Азіатський світ. У цьому світі існувало безліч маленьких провінцій (сіл). А мешканці почитали і боялися свого Імператора. Всі його укази беззаперечно виконувалися. І рано чи пізно в який-небудь сім’ї відбувалося сумна подія. Приходили слуги Імператора і назавжди забирали красивих молодих людей з сім’ї будь то хлопець чи дівчина. Для жителів того світу це була звична і сумна буденність, для мене ж це здавалося жахливим.
Сон почався з розмови з одним з юнаків. Він бажав повернути свою кохану яка, як ви вже здогадалися, тепер назавжди була на служінні у Імператора. Звичайно ж я погодився йому допомогти.
Ми з ним стояли на піщаному березі невеликої але Далекої Річки (так сам назвав). Він прощався зі своїми батьками. Вони були сильно іспуганни і намагалися відрадити свого сина від подорожі до Крижаного Палацу Імператора (точно не пам’ятаю як вони називали його). За їх звичаїв, ніхто з власної волі не мав права навіть наблизитися до цього палацу. Що вже тут говорити про бажання споглядати самого Імператора всередині своїх володінь?
Шлях почався з берега Далекої річки. Було добре і світило Сонце. Юнак сидів на дивному водному механізмі нагадує катамаран. Керма сидів трохи вище пасажира, ким в даному випадку був я. На катамарані були педалі і лише одне місце (зараз я зрозумів що це схоже на інвалідне крісло але з педалями). А цей пасажир якийсь час не міг зрозуміти, куди ж тут сідати. Юнак мені все пояснив. Я сів (або як то ліг) знизу цього катамарана і знаходився у воді. Не передати ту радість і легкість з якої ми почали Шлях по Далекої Річці за дівчиною яку він так любив. Юнак натиснув на педалі і ми попливли. (Це було схоже на те відчуття коли ми маленькі вперше навчилися плавати). Ми сміялися, розмовляли і мчали з такою швидкістю з якою напевно плавають дельфіни. Через якийсь "час" попереду нас чекав високий Водоспад, багато метрів вниз красиво падала вода. Юнак на мої страхи про майбутній лише посміхнувся, мені стало спокійно і страху більше не було (я боюся висоти але не води). З Водоспаду я полетів вниз, трохи довше як якби це було насправді але дуже, реалістично. Озеро швидко наближалося, я набрав побільше повітря в легені і плюхнувся в воду. (Вперше навіть уві сні мені було не страшно падати). Коли я сплив то зрозумів що ніхто вже більше мене не зупинить. Поруч сплив юнак все такий же заразливо веселий і такий же засмучений своїм горем. Ми про щось розмовляли з ним пливучи по озеру. Але раптом я знову опиняюся на піщаному березі.
Я озираюся бачу поруч з річкою висять мережі, бачу хатину. Раптом я усвідомлюю що це мій будинок бачу свою маму і свого тата (він пішов зі світу в 99 році.). Тепер я той юнак, тепер я люблю ту дівчину. Мама зі сльозами на очах відмовляє мене. Але я їй відповідаю що не боюся Імператора що він теж людина, я просто хочу поговорити з ним. І тут тато хоче мені щось сказати, але він не може. У нього сильно стиснуті щелепи а в очах великої переляк. (До сих пір я намагаюся зрозуміти цей епізод в моєму сні). Що останнім я запам’ятав вирушаючи далі в шлях це сльози і німі звуки мого Отця.
Тепер я плив один з Далекої Річці і чим ближче я наближався до Крижаного Палацу тим більше в мені наростав гнів. Я дивився на всі боки бачив різні села, красиву природу. Здавалося що це єдине ціле! Я не міг зрозуміти того "величі" яким оточував себе Імператор, не міг зрозуміти навіщо вони забирають людей і чому всі до цього звикли. Вони руйнували сім’ї, залишали батьків без своїх дітей залишаючи лише сльози і тим і іншим. Подорожуючи по річці я ставав все рішучіше, все безстрашніше і гнів мій наростав..
І ось нарешті моєму погляду відкрилася панорама (див. Фото дуже сильна схожість). По середині лежав шлях Далекої Річки, лівіше далеко розташовувався Крижаний Палац. Праворуч красиві міста. У мене перехопило подих від побаченого. Такого величі і такої краси я більше ніде не зустрічав.
Всі прибудови навколо були зроблені з каменю лише головний палац був
з льоду і крейда форму піраміди. По дорозі до головного входу мені ніхто не попадався. Я йшов і споглядав. Чи не розумів лише одного як тепер в цьому великому місці мені знайти Імператора. Але знав що ніхто за ручку мене до нього не відведе. І раптом зрозумів що найкращий спосіб це дати знати що я прийшов.
Ось переді мною двері з товстого льоду. Чи не секунди не сумніваючись я піднімаю камінь і кидаю його. Двері розлетітися на безліч крижаних шматків, я звертаю увагу на те, що шматочки ці починають танути. І знову нікого. Трохи постоявши я ступив усередину палацу. Все всередині було зроблено зі звичайних матеріалів, але на японський манер. Тут я зрозумів що у піраміди лише стіни і підлогу з льоду. Все було так красиво і всюди було дуже світло. Перше приміщення де я побачив людей, була кухня. Потім блукаючи по палацу я зустрічав безліч різних кімнат і залів, всі вони для чого то призначалися (кухня це кухня). На мене хтось не звертав уваги. Іноді мені посміхалися, деяким я ставив одне запитання як знайти Імператора. Але відповідей я не отримував.
Випадково вийшов у великий зал, там висіла велика золота люстра (може це має ще якийсь назва просто я його не знаю.) А по середині дуже круті йдуть вниз сходи. Явно удвох, пліч-о-пліч з цієї східці без спуститися і не піднятися. У цей момент до мене підходить людина і каже:
– Що ти накоїв? Як ти посмів? Ніхто не має право сюди приходити. Йди за мною. Імператор бажає говорити з тобою.
Тут я зрозумів що все це час імператор чекав мене. Але чому про це не знав я? Ми стали дуже обережно спускатися по сходах, я дуже міцно тримався за поручні і знову мені стало не по собі. Не стільки від висоти скільки від крутизни сходинок. Азіатський спускався ззаду. Ми повільно просувалися і він що то пояснював мені. Точно не пам’ятаю але здається ми зайшли в ліфт. Він натиснув верхню кнопку і ми поїхали на верх.
Двері відкрилися я зайшов. Це була середніх розмірів кімната все в тому ж японському стилі. Багато світла і багато молодих дівчат і юнаків. Всі були напівголі. Перший кого я запам’ятав це усміхнений юнак з келихом в руці, прикритий лише рушником. Він був трохи п’яний як і більшість знаходяться в цій кімнаті. В ту хвилину я зрозумів хто вони такі і для чого вони тут. Це ті кого забирали слуги Імператора у своїх сімей. Мені стало боляче як колись. Подивившись направо побачив дівчину яка сиділа одна на дивані опустивши голову. Це була та заради якої я порушив усі правила Імператора. Я підійшов до неї, ззаду за диваном на стіні висіла катана (я просто так назвав). Та за якою я прийшов глянула на мене, схопилася на ноги і цілувала. Крізь поцілунки з сумними очима вона шепотіла:
– не ходи до нього ти нічого не доб’єшся. Прошу тебе йди.
За її переляканому погляду я зрозумів де Імператор. Ні слова не кажучи я попрямував до дверей за якою знаходився Він. Моя улюблена намагалася утримати мене і тягнула за руку але я відвернувся. І відкрив двері.
Я побачив себе з боку, навколо темрява. Я присів на край ліжка і опустив голову собі на руки (напевно заплакав), злості не було лише почуття що нічого не повернути. Висвітлено була лише ліжко на якій я сидів інше в темряві, і я точно знав що в покоях цих я не один.
Тепер я стою за Крижаним Палацом і знаю що імператор мертвий. Як це сталося і що сталося, в пам’яті не залишилося. Я чую як почалася метушня, я знаю що слуги, солдати все шукають мене. Навіщо? Не знаю. Чую сурмить горн сповіщає про смерть Імператора. І коду він звучить в голові проносяться слова "імператор мертвий". Я знаю що повинен поспішає. Прямо переді мною довгий басейн я розумію що це мій єдиний шанс врятуватися. Потрібно лише зуміти проплисти його до кінця під водою. Я так і зробив. Виринувши з іншого боку я останній раз глянув на палац і відправився далі.
Тепер у мене не було мети. Я проходив повз міста який був за Крижаним палацом вуджу вечоріло. Навколо були невеликі будиночки все було спокійно і красиво на тлі вечора. Двері і вікна були закриті і ніде не було людей. (На мою вони там були. Ховалися) Але раптом пролунав горн і слова в голові знову пронеслися "імператор мертвий". І тут з під віконниць на вікнах, з під дверей, повільно стала витікати кров. Кров стікала на землю і потрапляла в канали по яким повинна
була текти вода. Ці канали були по всьому місту а дороги були з каменю. Я брів в тиші і в жаху дивився на все це. Несподівано я побачив дівчину з коляскою вона була дуже перелякана і підійшла до мене. І лише запитала що відбувається. На що я їй відповів: – Не бійся, підемо я тебе проводжу.
Як закінчився сон.
Двоє людей з коляскою спускаються по широкій кам’яній дорозі, внизу їх чекає Великий Океан а шлях їх висвітлює Красиве Вечірнє Сонце!
Дякую тим хто прочитав.
Спочатку був сон з Вангой. Потім це сон. Потім мене звільнили з роботи. Ми розійшлися з дружиною (але не розлучилися). Пів року я страждав і був один. Пів року я сидів обхопив голову своїм руками.
